Виникнення націй

В основі лежало:
-економ розвиток(вн, ринок; централізаця політики абсолютизму; розвив.нац культура і свідомість)

У Фр., Англ:
-процес складання єдиних мов
-формування самосвідомості

Габсбурги прагнули обєднати багато націй->це заважало природньому формуванню нації

Сформув. нім і гол. нації

У центр.Європі гальмувала утвор.нац держав османська навала
Одним з феноменів було усвідомлення своєї культурної цінності

Складалися нац мови, традиції, почуття патріотизму
Поява творів народними мовами=формується почуття країни
Змінюється відношення до бідних і багатих.
Підкреслюється роль людини яка працює

Зміни в політичній системі країн Зах.Європи

На межі 15-16 ст. кр.З.Є. вступили в нову фазу свого полічтиного розвитку.
Характерні риси:
-посилення централізаторських тенденцій(на 16 ст. завершилося збирання королівських земель. В Іт. та Нім. процес обєднання йшов навколо певних центрів)
+ не тільки терит, а й політична централізація->новий тип держ.влади

Держава набирала нових функцій,яких не мала середньовічна держава:
-королі зуміли придушити останні спроби супротиву з боку магнатів
-король не скликає парламенту(станово-предст. органи втрачають свою роль)

Складався режим абсолютних  монархій
У З.Є.-нова(персональна або ренесансна) монархія

Причини посилення королівськохї влади слід шукати в особоивостях пол-сусп. ситуації, що склалася на межі 15-16 ст.:
-населення все більшеш залежне від короля
-дворянство стає не таким сильним, тому підтримує монарха, щоб втримати владу/посаду
-духовенство ослабло за час РЕформації
-третій стан(буржуазія) не була ще такою сильною, тому спочатку абсолютну владу терпіла

Абсолютизм-як іст.явище, особлива пол-соц. система, яка склалася в ранній період переходу від традиційного до індустріального сус-ва і відображає тимчасовий баланс соц.сил.
Абсолютизм-пол.режим з юридично необмеженою політичною владою.

Риси проявилися на рубежі 15-16 ст
В Англ.з Генріха 8
В Фр. з Людовіка 11
В Ісп. з Фердинанда Католика

Зламали всі попередні станові установи(вільні міста, синйьорії)

Гол.ф-ї:
-змусити собі коритися
-замінити виступи легітимними засобами
-контроль за економ., щоб володіти значнию частиною прибутку, вести розкішне життя і війни
-приймати участь у духовному житті країни і тримати суспільство у покорі
                         У КРАЇНАХ ЗАБЕЗПЕЧУВАВСЯ ПОРЯДОК

Порядок-компроміс між силами за і силами проти

При наявності різноманітностей національний абсолютизм має спільні риси:
-наявність могутнього сильного загальнодержавного розгалудженого бюрократичного апарату
-склада.система органів держ.влади(дворяни, чиновники)
-формується професійна постійна армія(наймана або за призивом)
-висока законодавча ініціатива(контроль усіх сфер життя0
+ уніфікується суд-слідчий апарат і закони
-прагне мати національну церкву
-зявляється бюро відомств
-армію очолюють дворяни
-вдосконалюється ситсема держаних фінансів(податкова система змін., непрямі податки)
-бажання розвязати конфлікт між  світською і духовною владою

Абсолютизм:
-національний(англ,фр)
-місцевий(Нім, Іт)
-просвітницький(А-У)

На той час абсолютизм-прогресивна сила

Мануфактурне вир-во

Мануфакту́ра (латин. manufactura, manus-рука і factura-обробіток, виготовлення) — форма промислового виробництва, що характеризуєтьсяподілом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці. Мануфактура передувала заводам і фабрикам.

Така форма капіталістичного виробництва отримала в XVI ст. саме широке поширення, особливо у селі, де були відсутні цехові обмеження. Сільські ремісники в нових умовах економічного життя вже не мали можливості стати самостійними виробниками і, як правило, починали відразу працювати на купця-скупника, тобто фактично знаходилися в положенні найманого робітника. У результаті в селі виникали цілі райони дрібного, але по своїй суті капіталістичного виробництва тканин з вовни, льону, багатьох видів металевих виробів і т.д.
У розсіяною мануфактурі працівники, незважаючи на свою відособленість у просторі, були пов'язані поділом праці: одні робили з сировини напівфабрикат, інші доводили його до необхідної кондиції. Іноді деякі стадії виготовлення продукції переносилися в майстерню, де наймані робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця. Найчастіше в таких майстерень виконувалися значні операції з виробництва того чи іншого виробу, наприклад зборка годин і т.д. Такі мануфактури називалися змішаними.
Найбільш розвиненим типом мануфактури була централізована, організаторами якої 6ули, як правило, колишні цехові майстри. У ній існував розподіл праці, окремі робітники вже спеціалізувалися на виконанні тих чи інших операцій, що значно підносило продуктивність праці. Всі робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця або його майстрів.
У перший період розвитку капіталізму - з XVI до останньої третини XVIII ст. - Мануфактура була провідною формою капіталістичного виробництва в країнах Західної Європи. Об'єднання робітників в одному приміщенні дозволило провести між ними детальне поділ праці, удосконалити технологію, робочий інструмент і знаряддя праці, що підготувало в майбутньому перехід до машинної техніки в період промислового перевороту. В окремих галузях промисловості ступінь розвитку капіталістичного виробництва і його форми були різними. Найбільш інтенсивно розвиток капіталізму відбувався в тих галузях, де спостерігалося значне подорожчання та ускладнення засобів виробництва. До числа таких галузей ставилися видобувна промисловість, металообробка, виробництво, виробництво зброї, суднобудування, виробництво паперу, пороху, шовкових тканин, друкарська справа та деякі інші. Розміри капіталістичних підприємств у цих галузях були в основному невеликі, тільки на окремих шахтах, верфях, доменних печах, мануфактурах з виробництва артилерії і інших видів зброї працювало більше сотні людей. Більш повільними темпами розвивавсякапіталізм у тих галузях, в яких майже цілком збереглася реміснича техніка. До цієї сфери промислового виробництва в країнах Західної Європи ставилися виробництво тканин з вовни, бавовни і льону, предметів розкоші, виробів зі шкіри та ін

Зародження і суть капіталізму

Відмінні риси:
-відношення до власності(феодалізм-умовна власність на землю; капіталізм-безумовна власн.на засоби праці)
-відношення до свободи особистості(Ф.-драбина васалітету + особиста залежність; К.-вільні особи,які не знали форм позаекономічного примусу)
-відмінності в культурно-ідеологічному плані(Ф.-трад.релг.цінності; К.-ліберальні цінності)
 Перехідний період до К. - передекономічний період.
слово К. зявилося у 18 ст.(Зомбард)
"Це економ і соц устрій за якого капітал - джерело прибутку, в цілому не належить тим, хто його виробляє"
Процес первісного нагромадження капіталу:
-за рахунок колоній
-система державних боргів
-введення системи протекціонізму
-поступовий розиток мануф.вир-ва

Протекціонізм:
-збагачення буржуазії сприяло "революції цін"
-секуляризація
-обгороджування
-підприємницька діяльність

Капіталізм пройшов кілька стадій:
-торгівельний капіт
-мануф.стадія(сер 17 ст)
-фабр-зав. стадія(кін 18 ст)

Реформація в Скандинавських країнах

У 20-х роках 16 ст. лютеранство стало затверджуватися в Данії та Швеції. І там, і тут реформація була з'єднана з політичними переворотами. Датський король Християн II, під владою якого були з'єднані всі скандинавські держави, з крайнім незадоволенням дивився на самостійність і могутність датської церкви і задумав скористатися Реформацією в інтересах королівської влади. Перебуваючи в спорідненості з курфюрстом саксонським і знайшовши співчуття в гуртку осіб, які стали на бік Лютера, він відправив ректора одного з копенгагенських шкіл у Віттенберг з дорученням вибрати проповідників для Данії. Незабаром після цього в Копенгаген прибутку лютеранські проповідники і почали поширювати нове вчення. Християн II видав указ, який забороняв звертати увагу на папську буллу проти Лютера (1520), і навіть запросив в Копенгаген Карлштадт. Коли в Данії відбулося повстання і Християн був позбавлений влади, обраний на його місце (1523) під ім'ям Фрідріха I герцог Шлезвіг-Гольштейн-ський зобов'язався не допускати в церквах лютеранської проповіді; але вже в 1526 новий король порушив проти себе невдоволення духовенства недотриманням постів і видачею своєї дочки заміж за прусського герцога, тільки що змінити віру і секуляризованому володіння Тевтонського ордену. На сеймі в Оденсе (1526-27) Фрідріх I запропонував духовенству отримувати затвердження в духовному сані і дарування Прелатура немає від тата, а від архієпископа Данії, і вносити в державну казну гроші, раніше висилали в римську курію; дворянство додало до цього вимога не віддавати надалі земель під заставу або в користування церквам і монастирям. Єпископи зі свого боку висловили бажання, щоб їм дано було право карати відступаючих від католицьких догматів. На це король не погодився, заявивши, що «віра вільна» і що не можна «змусити кого б то не було вірити так чи інакше». Незабаром потім Фрідріх I почав призначати на єпископські посади угодних йому осіб. У 1529 протестантизм утвердився в самій столиці. Фрідріх I зумів скористатися настроєм партій, щоб зробитися паном становища. Він стад віддавати в ленне володіння дворянам монастирі, насильно виганяючи з них ченців, але в той же час не давав великої волі новим проповідникам, побоюючись настрою нижчих класів населення, які продовжували тяжіти до Християнові II. Так підготовлено було повне введеніеРеформаціі в Данії, відбулося вже після смерті Фрідріха I.

У Швеції Густав Ваза був зведений на престол народним рухом, коли серед шведів. вже з'явилися свої проповідники лютеранства -Олай і Лаврентій Петрі і Лаврентій Андерсон. Густав Ваза, думав про секуляризації церковних земель, став надавати заступництво лютеранам, почав, крім тата, призначати на єпископські місця і доручив шведським реформаторам зробити переклад Біблії. У 1527 він скликав у Вестеросі сейм з представниками міської та селянського станів і зажадав, насамперед, збільшення коштів державної скарбниці. Зустрівши опір, він оголосив, що зрікається престолу. Між станами почалися чвари; справа кінчилася тим, що вони погодилися на нововведення, яких вимагав король, пожертвувавши йому духовенством. Єпископам було поставлено в обов'язок допомагати королю грошима і передати йому свої замки та фортеці; в розпорядження короля було віддано все церковне майно, яке лишилось § за винагородою духовних осіб; над монастирями був поставлений королівський чиновник, який повинен був відбирати в казну надлишок доходів з їхніх маєтків і визначати число ченців осіб. За своє сприяння дворяни винагороджувалися церковними та монастирськими ленами, що відійшли від них після 1454. Спочатку король задовольнявся частиною доходів з церковних земель, але потім він наклав на них більш важкі збори, почавши разом з тим призначати священиків крім єпископів і заборонивши останнім (1533) виробляти які б то не було Реформи в церкві без його згоди. На закінчення він ввів в Швеції нову систему церковного устрою, заснувавши (1539) посаду королівського ординатора і суперінтендента з правом призначати і змінювати духовних осіб і ревізувати церковні установи, не виключаючи єпископів (посада єпископів була збережена, але влада була обмежена консисториями; єпископи сталі і членами сейму) .Реформація була введена у Швеції мирними засобами, і ніхто за віру страчений ні; навіть дуже рідко піддавали видаленню з посад. Коли, однак, важкі податки порушили в народі незадоволення, гам скористалися деякі духовні особи До дворяни, щоб підняти заколот, але він був скоро пригнічений. Зі Швеції лютеранство перейшло і до Фінляндії.

Жан КАльвін і реформація в Швейцарії

Серед європейських країн найбільшого поширення, крім Німеччини, реформаційний рух набув у Швейцарії. 
Події в сусідній Німеччині помітно вплинули на кантони — окремі незалежні землі, об'єднані у Швейцарський Союз. Більшість населення тут також була невдоволена католицькою церквою, виступала за обмеження її впливу і секуляризацію володінь. Центром реформаційного руху стало багате і квітуче місто Женева. Його мешканці рішуче підтримали лютеранських проповідників і змусили католицьке духовенство залишити місто. Остаточна перемога Реформації в Женеві пов'язана з особою Жана Кальвіна (1509-1564), француза за походженням, який прибув у Швейцарію, рятуючись від релігійних переслідувань. 
Під керівництвом Кальвіна Женева перетворилася у центр не лише швейцарської, а й європейської Реформації. 
Жан Кальвін вважав, що доля кожної людини заздалегідь визначена Богом. Тільки Бог вирішує, потрапить людина до пекла чи до раю. За свого земного життя вона повинна сумлінно працювати, не прагнути комфорту й насолод, бути сумлінною і накопичувати гроші. Якщо перед людиною з'являється можливість отримати прибуток і вона не використає її, це буде великим гріхом. Католицизм вважав багатство гріхом, Кальвін, навпаки, видавав його за знак Божого благословення. 
Виправдовував лихварство, вважав за можливе існування рабовласництва, яке набирало сили в колоніях.
В Європі Женеву почали називати «протестантським Римом», а Кальвіна — «женевським папою». Кальвіністська церква у Швейцарії контролювала всі сфери життя: було заборонено танці, пісні, святковий одяг, прикраси. Тих мешканців Женеви, які не бажали коритися новим порядкам, позбавляли громадянських прав і виганяли з міста, а іноді й страчували. Всіх приголомшила доля іспанського лікаря-католика Мігеля Сервета (151 1-1553). За виступи проти католицької церкви його переслідувала інквізиція, і він сподівався знайти порятунок у Женеві. Проте Кальвіна також не влаштовували погляди Сервета, його звичка піддавати все сумніву. «Женевський папа» звинуватив Сервета в єресі та присудив до спалення на вогнищі. 
Незважаючи на крайнощі, кальвінізм в цілому відповідав потребам становлення суспільства. Погляди Кальвіна поширились із Женеви до країн, в яких почали розвиватися нові економічні відносини. Вони і стали основою ідеології «ділової людини» нового часу. 
Вчення Кальвіна і створена ним церква мали у світі більше прихильників, ніж лютеранство. Хоча Північна Німеччина і країни Скандинавії (Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія) стали переважно лютеранськими, проте Швейцарія і Нідерланди прийняли кальвінізм. Прихильники кальвінізму були також у Польщі та Угорщині. Кальвіністами стали й шотландські пресвітеріани, як і гугеноти у Франції та пуритани в Англії, причому, пуритани-емігранти пізніше мали значний вплив і на боротьбу англійських колоній за свою незалежність у Північній Америці. 

Мартін Лютер та його вчення

Реформаційний рух в Німеччині очолив Мартін Лютер(1483-1546). 
31 жовтня 1517 р. він вивісив на дверях церкви у Віттенберзі «95 тез» проти продажу індульгенцій. У тезах Лютера в загальних рисах були сформульовані основи нового вчення. Чільне місце в ньому належало трьом постулатам: 1) людина може порятуватися лише своєю вірою; 2) спасіння може дати лише Божа милість; воно не залежить від будь-яких «заслуг» людини, бо не люди, а лише Бог знає справжню вартість «добрих справ»; 3) єдиним авторитетом у справах віри є Святе Письмо, Слово Боже. Вчення М. Лютера, яке можна стисло схарактеризувати як «спасіння вірою», мало далекосяжні наслідки. Якщо спасіння залежить лише від Божого милосердя, то виникало запитання: для чого потрібне посередництво католицької церкви та всієї величезної церковної ієрархії на чолі з папою? 
Лютер не врахував можливих наслідків свого вчення, яке перекреслювало обов'язковий для католика авторитет, поряд зі Святим Письмом, рішень папи та церковних соборів. На його думку, про це не йдеться у Святому Письмі, а тому це слід відкинути, як «людські вигадки». 
Виступ Лютера підтримала значна частина населення Німеччини. Багато людей почали перекладати тези з латини на німецьку і поширювати їх по всій країні. Католицька церква засудила його виступ, а папа Лев X відлучив від церкви. Одначе німецькі князі на з'їзді у Вормсі вирішили підтримати Лютера. 
У Німеччині почалася Реформація, яка охопила всі верстви населення. 
У кожному місті й селі, в кожній оселі точилися суперечки про те, якою повинна бути церква. 
Не чекаючи нічийого дозволу, люди виганяли свяще¬ників, розганяли монастирі. Скориставшись ситуацією, князі захопили монастирські землі, а міська верхівка від¬мовилася сплачувати церкві податки. Влади папи римського більше не визнавали. 
Реформація, що починалась як рух поміркованих суспільних верств, натхненних гуманістичними ідеалами, проти католицької церкви, почала перетворюватись у боротьбу народних мас за покращення свого становища.