Виникнення націй

В основі лежало:
-економ розвиток(вн, ринок; централізаця політики абсолютизму; розвив.нац культура і свідомість)

У Фр., Англ:
-процес складання єдиних мов
-формування самосвідомості

Габсбурги прагнули обєднати багато націй->це заважало природньому формуванню нації

Сформув. нім і гол. нації

У центр.Європі гальмувала утвор.нац держав османська навала
Одним з феноменів було усвідомлення своєї культурної цінності

Складалися нац мови, традиції, почуття патріотизму
Поява творів народними мовами=формується почуття країни
Змінюється відношення до бідних і багатих.
Підкреслюється роль людини яка працює

Зміни в політичній системі країн Зах.Європи

На межі 15-16 ст. кр.З.Є. вступили в нову фазу свого полічтиного розвитку.
Характерні риси:
-посилення централізаторських тенденцій(на 16 ст. завершилося збирання королівських земель. В Іт. та Нім. процес обєднання йшов навколо певних центрів)
+ не тільки терит, а й політична централізація->новий тип держ.влади

Держава набирала нових функцій,яких не мала середньовічна держава:
-королі зуміли придушити останні спроби супротиву з боку магнатів
-король не скликає парламенту(станово-предст. органи втрачають свою роль)

Складався режим абсолютних  монархій
У З.Є.-нова(персональна або ренесансна) монархія

Причини посилення королівськохї влади слід шукати в особоивостях пол-сусп. ситуації, що склалася на межі 15-16 ст.:
-населення все більшеш залежне від короля
-дворянство стає не таким сильним, тому підтримує монарха, щоб втримати владу/посаду
-духовенство ослабло за час РЕформації
-третій стан(буржуазія) не була ще такою сильною, тому спочатку абсолютну владу терпіла

Абсолютизм-як іст.явище, особлива пол-соц. система, яка склалася в ранній період переходу від традиційного до індустріального сус-ва і відображає тимчасовий баланс соц.сил.
Абсолютизм-пол.режим з юридично необмеженою політичною владою.

Риси проявилися на рубежі 15-16 ст
В Англ.з Генріха 8
В Фр. з Людовіка 11
В Ісп. з Фердинанда Католика

Зламали всі попередні станові установи(вільні міста, синйьорії)

Гол.ф-ї:
-змусити собі коритися
-замінити виступи легітимними засобами
-контроль за економ., щоб володіти значнию частиною прибутку, вести розкішне життя і війни
-приймати участь у духовному житті країни і тримати суспільство у покорі
                         У КРАЇНАХ ЗАБЕЗПЕЧУВАВСЯ ПОРЯДОК

Порядок-компроміс між силами за і силами проти

При наявності різноманітностей національний абсолютизм має спільні риси:
-наявність могутнього сильного загальнодержавного розгалудженого бюрократичного апарату
-склада.система органів держ.влади(дворяни, чиновники)
-формується професійна постійна армія(наймана або за призивом)
-висока законодавча ініціатива(контроль усіх сфер життя0
+ уніфікується суд-слідчий апарат і закони
-прагне мати національну церкву
-зявляється бюро відомств
-армію очолюють дворяни
-вдосконалюється ситсема держаних фінансів(податкова система змін., непрямі податки)
-бажання розвязати конфлікт між  світською і духовною владою

Абсолютизм:
-національний(англ,фр)
-місцевий(Нім, Іт)
-просвітницький(А-У)

На той час абсолютизм-прогресивна сила

Мануфактурне вир-во

Мануфакту́ра (латин. manufactura, manus-рука і factura-обробіток, виготовлення) — форма промислового виробництва, що характеризуєтьсяподілом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці. Мануфактура передувала заводам і фабрикам.

Така форма капіталістичного виробництва отримала в XVI ст. саме широке поширення, особливо у селі, де були відсутні цехові обмеження. Сільські ремісники в нових умовах економічного життя вже не мали можливості стати самостійними виробниками і, як правило, починали відразу працювати на купця-скупника, тобто фактично знаходилися в положенні найманого робітника. У результаті в селі виникали цілі райони дрібного, але по своїй суті капіталістичного виробництва тканин з вовни, льону, багатьох видів металевих виробів і т.д.
У розсіяною мануфактурі працівники, незважаючи на свою відособленість у просторі, були пов'язані поділом праці: одні робили з сировини напівфабрикат, інші доводили його до необхідної кондиції. Іноді деякі стадії виготовлення продукції переносилися в майстерню, де наймані робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця. Найчастіше в таких майстерень виконувалися значні операції з виробництва того чи іншого виробу, наприклад зборка годин і т.д. Такі мануфактури називалися змішаними.
Найбільш розвиненим типом мануфактури була централізована, організаторами якої 6ули, як правило, колишні цехові майстри. У ній існував розподіл праці, окремі робітники вже спеціалізувалися на виконанні тих чи інших операцій, що значно підносило продуктивність праці. Всі робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця або його майстрів.
У перший період розвитку капіталізму - з XVI до останньої третини XVIII ст. - Мануфактура була провідною формою капіталістичного виробництва в країнах Західної Європи. Об'єднання робітників в одному приміщенні дозволило провести між ними детальне поділ праці, удосконалити технологію, робочий інструмент і знаряддя праці, що підготувало в майбутньому перехід до машинної техніки в період промислового перевороту. В окремих галузях промисловості ступінь розвитку капіталістичного виробництва і його форми були різними. Найбільш інтенсивно розвиток капіталізму відбувався в тих галузях, де спостерігалося значне подорожчання та ускладнення засобів виробництва. До числа таких галузей ставилися видобувна промисловість, металообробка, виробництво, виробництво зброї, суднобудування, виробництво паперу, пороху, шовкових тканин, друкарська справа та деякі інші. Розміри капіталістичних підприємств у цих галузях були в основному невеликі, тільки на окремих шахтах, верфях, доменних печах, мануфактурах з виробництва артилерії і інших видів зброї працювало більше сотні людей. Більш повільними темпами розвивавсякапіталізм у тих галузях, в яких майже цілком збереглася реміснича техніка. До цієї сфери промислового виробництва в країнах Західної Європи ставилися виробництво тканин з вовни, бавовни і льону, предметів розкоші, виробів зі шкіри та ін

Зародження і суть капіталізму

Відмінні риси:
-відношення до власності(феодалізм-умовна власність на землю; капіталізм-безумовна власн.на засоби праці)
-відношення до свободи особистості(Ф.-драбина васалітету + особиста залежність; К.-вільні особи,які не знали форм позаекономічного примусу)
-відмінності в культурно-ідеологічному плані(Ф.-трад.релг.цінності; К.-ліберальні цінності)
 Перехідний період до К. - передекономічний період.
слово К. зявилося у 18 ст.(Зомбард)
"Це економ і соц устрій за якого капітал - джерело прибутку, в цілому не належить тим, хто його виробляє"
Процес первісного нагромадження капіталу:
-за рахунок колоній
-система державних боргів
-введення системи протекціонізму
-поступовий розиток мануф.вир-ва

Протекціонізм:
-збагачення буржуазії сприяло "революції цін"
-секуляризація
-обгороджування
-підприємницька діяльність

Капіталізм пройшов кілька стадій:
-торгівельний капіт
-мануф.стадія(сер 17 ст)
-фабр-зав. стадія(кін 18 ст)

Реформація в Скандинавських країнах

У 20-х роках 16 ст. лютеранство стало затверджуватися в Данії та Швеції. І там, і тут реформація була з'єднана з політичними переворотами. Датський король Християн II, під владою якого були з'єднані всі скандинавські держави, з крайнім незадоволенням дивився на самостійність і могутність датської церкви і задумав скористатися Реформацією в інтересах королівської влади. Перебуваючи в спорідненості з курфюрстом саксонським і знайшовши співчуття в гуртку осіб, які стали на бік Лютера, він відправив ректора одного з копенгагенських шкіл у Віттенберг з дорученням вибрати проповідників для Данії. Незабаром після цього в Копенгаген прибутку лютеранські проповідники і почали поширювати нове вчення. Християн II видав указ, який забороняв звертати увагу на папську буллу проти Лютера (1520), і навіть запросив в Копенгаген Карлштадт. Коли в Данії відбулося повстання і Християн був позбавлений влади, обраний на його місце (1523) під ім'ям Фрідріха I герцог Шлезвіг-Гольштейн-ський зобов'язався не допускати в церквах лютеранської проповіді; але вже в 1526 новий король порушив проти себе невдоволення духовенства недотриманням постів і видачею своєї дочки заміж за прусського герцога, тільки що змінити віру і секуляризованому володіння Тевтонського ордену. На сеймі в Оденсе (1526-27) Фрідріх I запропонував духовенству отримувати затвердження в духовному сані і дарування Прелатура немає від тата, а від архієпископа Данії, і вносити в державну казну гроші, раніше висилали в римську курію; дворянство додало до цього вимога не віддавати надалі земель під заставу або в користування церквам і монастирям. Єпископи зі свого боку висловили бажання, щоб їм дано було право карати відступаючих від католицьких догматів. На це король не погодився, заявивши, що «віра вільна» і що не можна «змусити кого б то не було вірити так чи інакше». Незабаром потім Фрідріх I почав призначати на єпископські посади угодних йому осіб. У 1529 протестантизм утвердився в самій столиці. Фрідріх I зумів скористатися настроєм партій, щоб зробитися паном становища. Він стад віддавати в ленне володіння дворянам монастирі, насильно виганяючи з них ченців, але в той же час не давав великої волі новим проповідникам, побоюючись настрою нижчих класів населення, які продовжували тяжіти до Християнові II. Так підготовлено було повне введеніеРеформаціі в Данії, відбулося вже після смерті Фрідріха I.

У Швеції Густав Ваза був зведений на престол народним рухом, коли серед шведів. вже з'явилися свої проповідники лютеранства -Олай і Лаврентій Петрі і Лаврентій Андерсон. Густав Ваза, думав про секуляризації церковних земель, став надавати заступництво лютеранам, почав, крім тата, призначати на єпископські місця і доручив шведським реформаторам зробити переклад Біблії. У 1527 він скликав у Вестеросі сейм з представниками міської та селянського станів і зажадав, насамперед, збільшення коштів державної скарбниці. Зустрівши опір, він оголосив, що зрікається престолу. Між станами почалися чвари; справа кінчилася тим, що вони погодилися на нововведення, яких вимагав король, пожертвувавши йому духовенством. Єпископам було поставлено в обов'язок допомагати королю грошима і передати йому свої замки та фортеці; в розпорядження короля було віддано все церковне майно, яке лишилось § за винагородою духовних осіб; над монастирями був поставлений королівський чиновник, який повинен був відбирати в казну надлишок доходів з їхніх маєтків і визначати число ченців осіб. За своє сприяння дворяни винагороджувалися церковними та монастирськими ленами, що відійшли від них після 1454. Спочатку король задовольнявся частиною доходів з церковних земель, але потім він наклав на них більш важкі збори, почавши разом з тим призначати священиків крім єпископів і заборонивши останнім (1533) виробляти які б то не було Реформи в церкві без його згоди. На закінчення він ввів в Швеції нову систему церковного устрою, заснувавши (1539) посаду королівського ординатора і суперінтендента з правом призначати і змінювати духовних осіб і ревізувати церковні установи, не виключаючи єпископів (посада єпископів була збережена, але влада була обмежена консисториями; єпископи сталі і членами сейму) .Реформація була введена у Швеції мирними засобами, і ніхто за віру страчений ні; навіть дуже рідко піддавали видаленню з посад. Коли, однак, важкі податки порушили в народі незадоволення, гам скористалися деякі духовні особи До дворяни, щоб підняти заколот, але він був скоро пригнічений. Зі Швеції лютеранство перейшло і до Фінляндії.

Жан КАльвін і реформація в Швейцарії

Серед європейських країн найбільшого поширення, крім Німеччини, реформаційний рух набув у Швейцарії. 
Події в сусідній Німеччині помітно вплинули на кантони — окремі незалежні землі, об'єднані у Швейцарський Союз. Більшість населення тут також була невдоволена католицькою церквою, виступала за обмеження її впливу і секуляризацію володінь. Центром реформаційного руху стало багате і квітуче місто Женева. Його мешканці рішуче підтримали лютеранських проповідників і змусили католицьке духовенство залишити місто. Остаточна перемога Реформації в Женеві пов'язана з особою Жана Кальвіна (1509-1564), француза за походженням, який прибув у Швейцарію, рятуючись від релігійних переслідувань. 
Під керівництвом Кальвіна Женева перетворилася у центр не лише швейцарської, а й європейської Реформації. 
Жан Кальвін вважав, що доля кожної людини заздалегідь визначена Богом. Тільки Бог вирішує, потрапить людина до пекла чи до раю. За свого земного життя вона повинна сумлінно працювати, не прагнути комфорту й насолод, бути сумлінною і накопичувати гроші. Якщо перед людиною з'являється можливість отримати прибуток і вона не використає її, це буде великим гріхом. Католицизм вважав багатство гріхом, Кальвін, навпаки, видавав його за знак Божого благословення. 
Виправдовував лихварство, вважав за можливе існування рабовласництва, яке набирало сили в колоніях.
В Європі Женеву почали називати «протестантським Римом», а Кальвіна — «женевським папою». Кальвіністська церква у Швейцарії контролювала всі сфери життя: було заборонено танці, пісні, святковий одяг, прикраси. Тих мешканців Женеви, які не бажали коритися новим порядкам, позбавляли громадянських прав і виганяли з міста, а іноді й страчували. Всіх приголомшила доля іспанського лікаря-католика Мігеля Сервета (151 1-1553). За виступи проти католицької церкви його переслідувала інквізиція, і він сподівався знайти порятунок у Женеві. Проте Кальвіна також не влаштовували погляди Сервета, його звичка піддавати все сумніву. «Женевський папа» звинуватив Сервета в єресі та присудив до спалення на вогнищі. 
Незважаючи на крайнощі, кальвінізм в цілому відповідав потребам становлення суспільства. Погляди Кальвіна поширились із Женеви до країн, в яких почали розвиватися нові економічні відносини. Вони і стали основою ідеології «ділової людини» нового часу. 
Вчення Кальвіна і створена ним церква мали у світі більше прихильників, ніж лютеранство. Хоча Північна Німеччина і країни Скандинавії (Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія) стали переважно лютеранськими, проте Швейцарія і Нідерланди прийняли кальвінізм. Прихильники кальвінізму були також у Польщі та Угорщині. Кальвіністами стали й шотландські пресвітеріани, як і гугеноти у Франції та пуритани в Англії, причому, пуритани-емігранти пізніше мали значний вплив і на боротьбу англійських колоній за свою незалежність у Північній Америці. 

Мартін Лютер та його вчення

Реформаційний рух в Німеччині очолив Мартін Лютер(1483-1546). 
31 жовтня 1517 р. він вивісив на дверях церкви у Віттенберзі «95 тез» проти продажу індульгенцій. У тезах Лютера в загальних рисах були сформульовані основи нового вчення. Чільне місце в ньому належало трьом постулатам: 1) людина може порятуватися лише своєю вірою; 2) спасіння може дати лише Божа милість; воно не залежить від будь-яких «заслуг» людини, бо не люди, а лише Бог знає справжню вартість «добрих справ»; 3) єдиним авторитетом у справах віри є Святе Письмо, Слово Боже. Вчення М. Лютера, яке можна стисло схарактеризувати як «спасіння вірою», мало далекосяжні наслідки. Якщо спасіння залежить лише від Божого милосердя, то виникало запитання: для чого потрібне посередництво католицької церкви та всієї величезної церковної ієрархії на чолі з папою? 
Лютер не врахував можливих наслідків свого вчення, яке перекреслювало обов'язковий для католика авторитет, поряд зі Святим Письмом, рішень папи та церковних соборів. На його думку, про це не йдеться у Святому Письмі, а тому це слід відкинути, як «людські вигадки». 
Виступ Лютера підтримала значна частина населення Німеччини. Багато людей почали перекладати тези з латини на німецьку і поширювати їх по всій країні. Католицька церква засудила його виступ, а папа Лев X відлучив від церкви. Одначе німецькі князі на з'їзді у Вормсі вирішили підтримати Лютера. 
У Німеччині почалася Реформація, яка охопила всі верстви населення. 
У кожному місті й селі, в кожній оселі точилися суперечки про те, якою повинна бути церква. 
Не чекаючи нічийого дозволу, люди виганяли свяще¬ників, розганяли монастирі. Скориставшись ситуацією, князі захопили монастирські землі, а міська верхівка від¬мовилася сплачувати церкві податки. Влади папи римського більше не визнавали. 
Реформація, що починалась як рух поміркованих суспільних верств, натхненних гуманістичними ідеалами, проти католицької церкви, почала перетворюватись у боротьбу народних мас за покращення свого становища. 

Причини, передумови і значення ВГВ

Доба великих географічних відкриттів стала переломною між середніми віками та новим часом: людство накопичило достатньо знань і відчуло потребу пізнати Землю з її невідомими просторами. 
Наприкінці середніх віків торгівля з країнами Сходу набула постійного характеру. Різноманітні східні товари — прянощі, ювелірні вироби, тканини тощо — стали звичними для європейців. Однак у другій половині XV ст. ситуація значно ускладнилася внаслідок загарбання турками-османами Близького Сходу. Різноманітні побори з торговельних караванів і кораблів, грабунки, піратство робили торгівлю вельми ризикованою, невигідною та нерегулярною. З'явилася велика кількість посередників (арабів, італійців), що призводило до подорожчання товарів. Шлях до Індії через Єгипет і Червоне море повністю контролювали араби, які не допускали сюди європейців. 
До пошуків казково багатої Індії європейців підштовхувала й інша причина: для розвитку торгівлі, заснування нових підприємств потрібні були золото і срібло. У Західній Європі його не вистачало. 
Передумовами великих географічних відкриттів стали важливі удосконалення, досягнуті на той час у мореплавстві та військовій справі, зокрема: 
1. Португальці в XV ст. створили швидкий і легкий ві¬трильник для далеких подорожей — каравелу. Вона мала три щогли з прямими і скісними вітрилами та могла рухатися за будь-якого вітру, досягаючи швидкості 22 км на годину. 
2. Було удосконалено компас і морські карти. Компас, що з'явився в Європі наприкінці XII ст., мав вигляд магнітної стрілки, яку клали на шматок дерева, що плавав у посудині з водою. Тепер же магнітну стрілку скріпили з котушкою і настромили на стержень, що надало їй схожості з сучасним морським компасом. У XIV ст. з'явилися перші морські компасні карти-портолани з нанесеною компасною стрілкою. Вони досить точно відображали відомі європейцям землі та моря. 
3. Європейські мореплавці почали використовувати винайдену арабами астролябію для визначення місцезнаходження корабля у відкритому морі за зірками. 
4. Важливе значення мало і вдосконалення вогнепальної зброї: було винайдено ручні її різновиди — аркебузи, пістолети, мушкети. 
Нові шляхи до країн Сходу першими почали шукати Португалія та Іспанія. 
Значення для Європи великих географічних відкриттів. Географічні відкриття змінили звичну для європейців картину світу. Люди відчули, наскільки величезним і різноманітним є навколишній світ. Розуміння справжньої картини світу сприяло відчуттю єдності європейців. Незважаючи на всі протиріччя й відмінності, у них були спільне коріння, схожі звичаї, а головне — єдина християнська віра. 
Завдяки відкриттям встановилися економічні зв'язки між країнами Європи та найвіддаленішими землями, цивілізаціями й народами. Почалося формування світового ринку як складової економіки нового суспільства. В Європі з'явилися невідомі до того кукурудза, тютюн, томати, картопля, маїс, цукор, земляні горіхи, тропічні фрукти тощо. З їх поширенням продовольчі ресурси континенту збільшилися вдвічі. 
Безпосереднім наслідком відкриттів стало також формування колоніальної системи. Першими колоніальні імперії створили Португалія та Іспанія, згодом — Голландія, Англія, Франція. Володіння колоніями приносило країнам-колонізаторам величезні прибутки та сприяло розвиткові їхньої економіки. 
У результаті «революції цін» в Європі зросли ціни на продукцію сільського господарства. Це стало поштовхом до аграрної революції в країнах Східної та Центральної Європи. Сеньйори, прагнучи збільшити виробництво сільськогосподарської продукції, захоплювали селянські та громадські землі, створювали на них великі маєтки. Селяни втрачали землю — єдине джерело свого існування. Замість оброку або грошової ренти за користування землею сеньйора вони мусили відробляти панщину. Велика кількість селян залишала свої господарства і йшла шукати роботу в містах. 

Реформаційні погляди ТОмаса мюнцера

У містах Німеччини з'явилися проповідники, які закликали людей жити так, як написано в Євангелії: «І всі віруючі були ра¬зом, і мали все спільне: і продавали свої володіння та будь-яку власність, і роздавали всім за їхніми потребами». При¬хильників цих ідеалів майнової та соціальної рівності нази¬вали анабаптистами (перехрещенцями). Дітей вони не хрестили, вважаючи, що хрещення слід приймати свідомо, дорослою людиною. Вступаючи до їхньої громади, хре¬щення треба було прийняти вдруге, що й дало назву їх¬ньому рухові. Одним із найвідоміших проповідників ідеа¬лів анабаптистів став спершу друг, а пізніше ворог Лютера Томас Мюнцер (бл. 1490-1525). Він закликав народ підняти меч проти панів і силою встановити на землі Цар¬ство Боже. За його переконаннями, боротьбу належало роз¬горнути не лише проти католицької церкви, а й проти всіх тих, хто жив, порушуючи християнські заповіді, — кня¬зів, рицарів, лихварів. Усі повинні бути рівними перед Богом, монастирі й замки слід знищити, а панів —оселити у простих хатинах і змусити працювати. 
Це був заклик до повстання задля встановлення Цар¬ства Божого. Коли влітку 1524 р. на верхньому Рейні розпо¬чалися окремі селянські заворушення, туди вирушили анабаптистські проповідники. 
Ідеї Мюнцера та анабаптистів у Німеччині підтримала більшість найбідніших верств населення. Лютератакі ідеї злякали. Як засвідчили події Селянської війни, шляхи Лю-тера і прихильників насильницької побудови на землі Цар¬ства Божого розійшлися. 

Реформація і Франція

У 20-х pp. XVI ст. у Франції почали поширюватися реформаційні ідеї. Зародження ідей реформи церкви тут також розпочалося в гуманістичних колах. Палким прихильником ідеї очищення церкви став видатний гуманіст Лефевр д'Етапль (1450 чи 1455-1536 або 1539), який виклав свої погляди на реформу церкви ще 1512 р., за п'ять років до славнозвісного виступу М. Лютера. Він першим сформулював два визначальні принципи майбутньої Реформації — виправдання вірою і необхідність визнання Святого Письма єдиним джерелом релігійної істини. Тоді ж він розпочав перекладати Біблію французькою мовою. Лефевр своєю діяльністю підготував Реформацію, хоча сам і не став протестантом.
Значний вплив на розвиток протестантизму у Франції мало поширення ідей Лютера з переселенням туди його послідовників з Німеччини. У південній Франції з'явилося чимало прихильників кальвіністського вчення, яких називали гугенотами.
Проте більшість французів кальвінізму не підтримала. Населення півночі країни, в тому числі Парижа, залишалося прихильниками католицизму. На відміну від Німеччини, католицька церква у Франції підкорялася королю, ставши символом національної єдності країни. Зрештою, селянство, яке складало більшість населення, також було вірним католицизму.
Король Франциск І упродовж тривалого часу не чинив перешкод поширенню реформаційних ідей, оскільки під час боротьби проти Карла V користувався підтримкою німецьких князів-протестантів. Проте в середині 30-х pp. він вирішив, що протестантів слід зупинити, і почав їх переслідувати. У 1535 р. було заарештовано 300 протестантів, 35 засуджено до спалення. З 1540 р. в країні розгорнула діяльність інквізиція. Новий король Генріх II у перший рік свого правління створив для боротьби проти кальвіністів спеціальну «Вогняну палату», яка за перші три роки діяльності ухвалила 500 звинувачувальних вироків.
Але це не могло зупинити поширення реформаційних ідей у Франції. Серед населення країни поглиблювався розкол на прихильників і противників Реформації. 

Реформація в англії

У XVI ст. Англією правила королівська династія Тюдорів. Саме за правління другого короля з цієї династії Генріха VIII (1509-1547) в Англії розпочалася Реформація. На відміну від Німеччини, де вона відбулася «знизу», в Англії Реформація відбувалася «зверху» — за активного втручання самого короля.
Попервах, коли в Європі розгорнулася Реформація, Генріх VIII виступив проти неї. Він навіть взяв участь у полеміці з М. Лютером, надіславши в Рим свій памфлет «на захист семи таїнств», за що отримав від папи почесний титул «захисника віри». Але особиста зацікавленість у звільненні з-під влади та опіки папи змусила Генріха VIII змінити свої погляди.
Приводом для проведення Реформації стала відмова папи Климента VII дати Генріху VIII дозвіл на розлучення з його першою дружиною — іспанською принцесою Катериною Арагонською. За католицькими канонами дати такий дозвіл міг лише папа. Тоді розлючений Генріх VIII примусив з'їзд англійського духовенства ухвалити рішення, за яким король очолив церкву в Англії.
Коли Климент VII почав погрожувати королю за такі дії відлученням від церкви, парламент прийняв Акт про супрематію (верховенство), яким оголосив про виведення англійської церкви з-під зверхності Рима і перехід її під опіку Генріха VIII. Усі католицькі догмати при цьому зберігалися. Сталося це 1534 р.